Готелі

Готель “ІРИС”

130 номерів різних категорій у готелі «Ірис» об’єднані сучасним європейським стилем. Унікальний інтер’єр гармонійно поєднує мінімалістичний дизайн із вишуканою стриманістю, де світло й простір створюють теплу, затишну атмосферу. Панорамні вікна відкривають захопливі краєвиди на природу «Деренівської Купелі».

Вартість залежить від сезону

від 11 700 грн/ніч

від 14 000 грн/ніч

від 10 500 грн/ніч

Family

Площа 66м²

Детальніше забронювати

від 5 500 грн/ніч

від 6 600 грн/ніч

від 4 800 грн/ніч

Classic SGL

1 гість

Площа 16м²

Детальніше забронювати

від 6 900 грн/ніч

від 8 300 грн/ніч

від 6 200 грн/ніч

Classic DBL

2 гостей

Площа 28м²

Детальніше забронювати

від 7 400 грн/ніч

від 8 900 грн/ніч

від 6 600 грн/ніч

Standard DBL

2 гостей

Площа 32-34м²

Детальніше забронювати

від 7 900 грн/ніч

від 9 500 грн/ніч

від 7 000 грн/ніч

Superior DBL

2 гостей

Площа 42-46м²

Детальніше забронювати

від 7 900 грн/ніч

від 9 500 грн/ніч

від 7 000 грн/ніч

Superior Twin

2 гостей

Площа 42-46м²

Детальніше забронювати

від 9 500 грн/ніч

від 11 400 грн/ніч

від 8 200 грн/ніч

Junior Suite

2 гостей

Площа 66м²

Детальніше забронювати

від 11 000 грн/ніч

від 13 200 грн/ніч

від 9 200 грн/ніч

Lux

2 гостей

Площа 76м²

Детальніше забронювати

від 4 000 грн/ніч

від 4 800 грн/ніч

від 3 500 грн/ніч

Single

1 гість

Площа 19–23м²

Детальніше забронювати

від 5 000 грн/ніч

від 6 000 грн/ніч

від 4 500 грн/ніч

Double

2 гостей

Площа 22–40м²

Детальніше забронювати

від 5 000 грн/ніч

від 6 000 грн/ніч

від 4 500 грн/ніч

Twin Connect

2 гостей

Площа 39м²

Детальніше забронювати

від 8 900 грн/ніч

від 10 700 грн/ніч

від 8 000 грн/ніч

Family connect

4 гостей

Площа 73м²

Детальніше забронювати

Апартамент-готель

Парк-Готель «Ерделі» (14+)

Петро

Антип

Митець великого масштабу і глибоких сенсів

Народження та освіта

Петро Антип народився 1959 року в місті Горлівка на Донеччині — в самому серці степової України. У 1980–1984 роках навчався на відділенні скульптури в Пензенському художньому училищі ім. К.А. Савицького. Далі – приватні студії В. Цоя та О. Бема (1982–1986).

Кар’єра та мистецький шлях

1988 — член Національної спілки художників України.
2009 — Заслужений художник України.
Разом із колегами заснував мистецьку групу «Схід» і симпозіум «Український степ» у Горлівці — як простір вільного українського мистецтва.
До повномасштабної війни був одним із найвідоміших митців регіону, заснував власний комбінат із виготовлення монументів і мав найбільшу художню майстерню в Україні.
Із 2014 року живе і працює в Києві, після вимушеного переїзду через війну.

Його твори придбані Міністерством культури України та входять до колекцій музеїв і галерей Франції, Німеччини, Італії, Швеції.

Видатні твори та проєкти

Петро Антип — автор і співавтор десятків масштабних проєктів і монументів:

Пам’ятники:

П. Горлову (1999)
Т. Шевченку (Горлівка, Добропілля, Покровськ)
М. Амосову (Байкове кладовище, Київ, 2003, у співавторстві)
М. Леонтовичу (Покровськ, 2018)
С. Руданському (Калинівка, 2014)
Ф. Єнакієву (2010)

Переможець тендера на реконструкцію площі Миру в Краматорську (2016) спільно з італійським архітектором Р . Боателлі.

Цікаві факти

«Космогонія» — грандіозне живописне полотно Петра Антипа, над яким митець працював понад два роки. Робота охоплює площу близько 2000 м² та складається з понад 500 фрагментів, утворюючи найбільшу картину у світі. Створення «Космогонії» стало також найдовшим безперервним мистецьким
перформансом — понад 3000 годин роботи, використано майже 3 тонни фарби. «Космогонія» — не просто мистецький твір, а візуальна модель Всесвіту, написана українською мовою символів.
Окрім образотворчого мистецтва, Петро Антип — автор філософської казки «Велика казка про маленького Хлопчика», що була презентована в Луцьку. У ній, як і у візуальній творчості, художник шукає істину й сенс буття — через міф, спогад і образ.
Про його життя й творчість знято сім документальних фільмів.

Художній стиль і теми

Стиль Антипа — це філософська поезія форми, де метал, колір і слово перетворюються на маркери історичної пам’яті. Це епос степу, наповнений архаїкою і метафорам. Його твори — це не лише скульптури чи картини, а візуальні притчі, які ставлять вічні запитання: “Хто ми?” і “Куди йдемо?”

Антип не наслідує архаїку — він її перепрочитує, іноді в жорсткій, майже експресіоністичній формі. Його скульптури зазвичай вертикальні, масивні, нагадують скіфські баби, стовпи-предки, культові тотеми. У живописі його форми спрощені, майже іконічні.

Олександр

Сухоліт

Провідний митець свого покоління

Народження та освіта

Народився 1960 року в селі Чорнотичі, Чернігівська область.
Закінчив Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва (1979) та скульптурний факультет Київського державного художнього інституту (1986), де навчався в майстерні Михайла Вронського. Вже на дипломі його скульптура «Материнство» була придбана Національним художнім музеєм України.

Карʼєра та творчий шлях

З 1980-х бере участь у виставках державного рівня, з 1990-х — у авторських і міжнародних проєктах. Член Національної Спілки Художників України.
Працює у скульптурі, графіці, живописі, інсталяції. Твори художника зберігаються в мистецькому центрі «Шоколадний будинок», національному музеї «Київська картинна галерея», Національному художньому музеї України, Національному заповіднику «Софія Київська» у Києві, та багатьох інших музеях України та за кордоном.

Художній стиль та теми

Олександр Сухоліт — один із небагатьох митців, який цілісно об’єднав скульптуру, живопис і графіку у єдину візуальну мову. Митець зберіг у своїй творчості зв’язок із землею, природою та традиційною українською чуттєвістю, поєднуючи її з європейською культурною спадщиною.

Стиль Олександра Сухоліта формувався поза тимчасовими тенденціями, а образність творів вкорінена в універсальних символах, найчастіше це жіноча постать. У його скульптурах легко впізнати метафори очікування, молитви, скорботи. Людська фігура тут – не індивідуальний портрет, а носій загальнолюдського досвіду, через який митець говорить про головне: про любов, біль, присутність, пам’ять.

Сухоліт свідомо уникає натуралізму, не працюючи з натурою у прямому сенсі. Для нього тіло – це не лише фізичний об’єкт, а передусім вмістилище духу. Його скульптури не демонструють м’язів або анатомії, вони фіксують стан – стан зосередженості, пошуку і тиші.

Окреме місце у творчості митця займає графіка. Його малюнки виконані у техніці туші, вугілля, іноді акварелі. Вони прості за засобами, але глибокі за змістом. Часто це
фігури жінок, зведені до знаку, лінії, жесту. У цих роботах – медитація, інтуїція, невимушений рух руки, що фіксує не зовнішнє, а внутрішнє. Графіка для Сухоліта – не допоміжний засіб, а окремий світ, у якому він продовжує той самий діалог, що і в скульптурі.

Попри визнання, виставки та присутність у музейних колекціях, Сухоліт не прагне публічності, для нього важливе одне — чесність перед формою. Його творчість — це не кар’єра, а шлях. І цей шлях — глибоко духовний.

Олександр

Дяченко

Скульптор, у якого архаїчний символ стає ключем до розуміння сучасності

Народження та освіта

Народився 1956 року в Києві. Закінчив Львівський інститут декоративного та прикладного мистецтва у 1979 році за спеціальністю «проєктування». Його наставником був видатний скульптор Еммануїл Мисько.

Кар’єра та творчий шлях

З 1980 року бере участь у виставках, із 1987 — член Національної спілки художників України. Працює в Києві, активно виставляється в Україні та за кордоном. Роботи Дяченка входять до постійних експозицій 5 художніх музеїв України.

Визнання та нагороди

Премія за скульптуру на Міжнародному фестивалі «Відродження», Львів, 1991
Премія за роботу «Повернення блудного сина» на скульптурному пленері, Львів, 1992
Нагорода за проєкт пам’ятника жертвам Голодомору, Вашингтон, 2009
Відзнака за експозицію на Великому скульптурному салоні, Київ, 2009

Видатні твори та публічні проєкти

Пам’ятник академіку Миколі Амосову (2003, Київ, Байкове кладовище, у співавторстві)
Фонтан у внутрішньому дворі Національного банку України (1995, Київ)
Меморіал жертвам Голокосту (1992, Криве Озеро, Миколаївська область)
Скульптурна композиція «Стіна» (1990, Харків)

Художній стиль та теми

Олександр Дяченко – скульптор, для якого мистецтво – це не реакція на сьогодення, а глибоке, тривале послання в часі. Він не сприймає негатив у скульптурі, для нього цей
вид мистецтва має іншу природу.

“Живопис чи графіка можуть кричати, протестувати, критикувати, але скульптура – тиха, тактильна, майже сакральна. Її потрібно торкатися – і тому вона має бути джерелом сили, а не тривоги.”

Його приваблює людина не як портрет чи об’єкт, а як частина природи. Його цікавить, наскільки гармонійною й органічною є ця частина – і зовні, і внутрішньо. В усіх його роботах відчувається повага до людської сутності: до гідності і внутрішнього світла.

Дяченко каже: «Мистецтво — це енергетика особистості». Його скульптури справді передають внутрішню енергію, у них закладено увага до форми, ритму, балансу. Він не працює з «актуальним» мистецтвом, бо скульптура, за його словами, надто довго робиться й довго живе. Її місія — бути не реакцією, а фундаментом. У скульптурах Олександра простежуються відлуння архаїчної пластики — кіммерійської, скіфської,
античної. Його форми стислі, виважені, позбавлені прикрас. Вони спонукають до зосередженого, майже медитативного споглядання.

Микола

Білик

Сучасний класик української скульптури

Народження та освіта

Микола Білик народився 1953 року в селі Топорівці
на Буковині.
1972 року Микола Білик стає випускником
Вижницького училища прикладного мистецтва.
1980-го закінчив Львівський інститут прикладного та
декоративного мистецтва.

Кар’єра та творчий шлях

Творчий шлях розпочав у 1980-х роках у виробничому об’єднанні «Художник». Був прийнятий до Національної спілки художників України 1986 року. З 1981 року бере активну участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках в Україні, Німеччині, Франції та США. Персональні виставки скульптора проводили у Києві та Мюнхені. З 1994 року професор кафедри скульптури Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука.

Визнання та нагороди

Лауреат бієнале «Львів–91» (премія в галузі скульптури, 1991)
Заслужений художник України (1996)
Орден Нестора-літописця (2001)
Подяка київського міського голови «За вагомий особистий внесок у справу збереження, популяризації, охорони культурної спадщини» (2002)
Орден Княгині Ольги І ступеня (2009)
Народний художник України (2017)

Видатні твори та проєкти

Скульптурна група княгині Ольги з Кирилом, Мефодієм та Андрієм Первозванним у Києві (1995)
Пам’ятник Ярославу Мудрому біля Золотих воріт у Києві (1997)
Пам’ятник Івану Мазепі у Полтаві (2016)
Меморіальні дошки видатним діячам української культури: Петру Могилі, Олександрові Олесю, Борисові Грінченку, Любові Забашті та Михайлові Бойчуку

Художній стиль та теми

Твори Миколи Білика — це візуальна мова української ідентичності. У центрі творчості Білика — людина, нація, пам’ять, а також глибоко осмислений образ жінки, родини, людей та природи, як основи буття. Миколу Білика легко впізнати по вишуканій пластичній мові, гармонії форми й глибокому змісту. Його роботи спонукають не просто дивитися — а відчувати і пам’ятати.

Микола Білик — свідок і творець доби, чиї роботи зберігаються в українських музеях і приватних колекціях у Франції, США, Канаді, Бельгії, Німеччині.

Богдан

Корж

Митець, що працює на перетині пластики, символіки й особистої філософії. Скульптури саме Богдана Коржа у 2008 році першими прикрасили територію дендропарку «Деренівська Купіль».

Народження та освіта

Народився 1952 року в селі Яблонець-над-Нісою (Чехія). У 1972 році закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, а у 1978 – Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва.

Кар’єра та творчий шлях

Член Національної спілки художників України з 1985 року. Працює в жанрах монументальної скульптури, малої пластики, медальєрного мистецтва та паркової скульптури. Автор понад двох тисяч робіт, створених у бронзі, камені, глині.

Виставки та публічна активність

Учасник художніх виставок з 1976 року, мистецьких симпозіумів — з 1985 року.
Провів понад 16 персональних виставок в Україні та за кордоном — зокрема в Ужгороді, Києві, Пряшеві, Будапешті, Меджилабірцях.

Визнання та нагороди

Лауреат обласної премії ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі (1997, 2008, 2014).
У 2016 році отримав звання Заслуженого художника України.

Видатні твори та публічні проєкти

Пам’ятник королю Андрашу I та княгині Анастасії – доньці Ярослава Мудрого (2001, Угорщина).
Роботи присвячені художнику Золтану Баконію, письменнику Івану Чендею та іншим визначним особистостям. Скульптури й меморіальні дошки в Хорватії, Словаччині, Україні.

Художній стиль та теми

Роботи Богдана Коржа – це переважно символічна скульптура, наповнена метафорами. Митець вважає, що скульптура має бути зрозумілою будь-якій людині, незалежно від культури та національності.

Я – скульптор. Крапка. Ці слова – не просто самовизначення. Це суть творчої філософії Богдана Коржа: глибока, цілісна, чесна, з відчуттям форми, матеріалу і найголовніше – свободи.

Василь

Татарський

«Скульптура — це те, що тримає мене в цьому житті…».

Народження та освіта

Народився 1960 року в селі Саджава, Івано-Франківська область.

Навчався у Косівському технікумі народних художніх промислів ім. В. Касіяна за спеціальністю «різьблення по дереву». 1984–1989 — здобув фах монументального скульптора у Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В.І. Мухіної.

Кар’єра та творчий шлях

Член Національної спілки художників України з 1993 року, учасник мистецького об’єднання БЖ-АРТ з 2001 року.
Учасник понад 50 всеукраїнських та міжнародних виставок, а також понад 30 скульптурних симпозіумів в Україні та країнах Європи.
Його роботи зберігаються в Івано-Франківському художньому музеї, національному художньому музеї (Київ), Музеї сучасного образотворчого мистецтва (Київ), а також в приватних колекціях України, Польщі, Німеччини, Франції, Австрії, США, Канади, Хорватії, Чехії.

Художній стиль і теми

Василь Татарський — український скульптор-авангардист, що працює на перетині індустріалізму, конструктивізму та нефігуративної скульптури. Його скульптури — це не опис реальності, а інтерпретація відчуттів і думок. Він не прив’язується до тематики — натомість шукає пластичне вирішення, що відповідає внутрішньому імпульсу. Суттєвий вплив на світогляд митця справила творчість Казимира Малевича. Зокрема, ідея «Чорного квадрата» стала поштовхом для глибоких особистих інтерпретацій.

Світлана

Карунська

Скульптура для мене — поезія в твердому матеріалі

Народження та освіта

Народилася 1968 року в м. Фастові Київської області, в родині художника Михайла Карунського. З дитинства була занурена в атмосферу творчості: у домі завжди були книжки про мистецтво, що формували її перші естетичні враження. Малювала з ранніх років, однак до скульптури потрапила випадково. Спочатку цей вибір не був усвідомленим, але з часом це захоплення перетворилося на справжнє покликання.

1986–1992 — навчалася в Київському державному художньому інституті, факультет скульптури, майстерня професора Василя Бородая (скульптора, який увічнив своє ім’я в одному з найбільших в Європі монументів – “Батьківщина-мати”).

1995–1999 — аспірантура Української академії мистецтв.

Кар’єра та творчий шлях

З 1987 року — постійна учасниця художніх виставок.

З 1992 року — член Національної спілки художників України.

Її роботи експонувалися у численних виставкових просторах України та за кордоном: у Києві, Львові, Бадені (Швейцарія), Цюриху, Віго (Іспанія), а також у Німеччині, Чехії, Австрії, США та Мексиці.

Мисткиня створює камерні й монументальні бронзові композиції, а також експериментує з новими матеріалами: пап’є-маше, картоном, мозаїкою, що розширює виразні можливості її пластики. Особливу увагу приділяє синтезу скульптури з архітектурним і міським простором.

Виставкова діяльність

Учасниця численних групових і персональних виставок, серед яких:

«Золота лінія» (Київ, 1987).
Бієнале «Відродження-91» (Львів, 1991).
Трієнале скульптури Спілки художників України (1999, 2005, 2008, 2011, 2014, 2020).
Персональні виставки у галереях «Дім Миколи», «Триптих», «Ірена» (2004–2018).

Її твори неодноразово експонувалися на міжнародних ярмарках мистецтв у Цюриху та Іспанії. Деякі з них зберігаються у приватних колекціях України, Швейцарії, Чехії, Австрії, США, Мексики та Німеччини.

Художній стиль і теми

Світлана Карунська належить до тих художників, що вміють робити усе самостійно. Вона переконана: тільки той, хто володіє усіма етапами ремесла, може дозволити собі свободу у творчості.

«Батько казав: вмій робити все, щоб була можливість від цього відмовитися», — каже мисткиня.

Її самодисципліна поєднується з уважністю до світу. Вона вчиться у людей і ситуацій, постійно спостерігає, як життя підказує форму. Для неї творчість — це безперервний діалог між працею і думкою.

«Роботи виховують мене, а я їх», — зазначає Світлана.

Важливою рисою авторської позиції є категоричність. Карунська відкидає роботи, які не мають внутрішньої сили. Така вимогливість до себе стає принципом її художньої етики.

У її скульптурах відчувається потяг до чистоти і ясності форми, до її конструктивного осмислення. Художниця свідомо спрощує пластику: у цій структурній зосередженості народжується особлива внутрішня енергія образу. Природна щирість — лише один із багатьох виявів характеру скульптурних образів Світлани. Її герої чутливі, сповнені ніжнісністю і певною іронією.

У її творчості простежуються інтонації європейської пластичної традиції, зокрема італійських майстрів ХХ століття. Їй близька лаконічність Артуро Мартіні, простота форми і внутрішня іронія Марчелло Маскеріні. Ці риси не переходять у наслідування, радше органічно трансформуються у складову її особистої естетики.

Скульптура для Карунської — це поезія у твердому матеріалі, метафора, висловлена через форму. Вона вірить, що кожна деталь, кожен штрих несе енергетику митця. Саме ця енергія визначає цінність твору.

Микола

Бірючинський

Скульптор, який продовжує традиції школи Донбасу в українському мистецтві

Народження та освіта

Микола Бірючинський народився 1971 року в Горлівці, на Донеччині. У 1995 році закінчив Єнакіївський комерційний технікум за спеціальністю «художник-оздоблювач».

Кар’єра та творчий шлях

З 1998 року Бірючинський працював у майстерні відомого скульптора Петра Антипа, представника так званої “горлівської школи”. Саме там сформувався його стиль:
структурний, з глибоким зв’язком до простору та ландшафту.

Групові експозиції

«23+1. Модерністи України» (Луцьк, 2015–2016)
Великий скульптурний салон (Київ, 2015)
Шевченківська виставка (Краматорськ, 2014)
Всеукраїнське триєнале скульптури (Київ, 2011, 2014)
«Український степ» (Слов’янськ, 2011)
«Тонка червона лінія» (Брюгге, Ukrainian Art Week, 2021)

Персональні виставки

«Час і вічність» (Горлівка, 2010)
«Одіссея» (Київ, 2016)
«Чумацький шлях» (Київ, 2016)

Художній стиль та теми

Твори Миколи Бірючинського — це синтез архаїки, символізму та особистої метафізики. Його скульптури — це образи, які втілюють шлях як філософську категорію: життя, вибір, доля, молитва. Він тяжіє до узагальнених форм: рубаних, редукованих, але пронизаних внутрішньою ритмікою.

У 2014 році, через війну на Донбасі, Бірючинський змушений був залишити рідну Горлівку. Цей період став глибоко переломним: досвід ув’язнення бойовиками, втрата дому й переїзд до Києва наклалися на творчий процес і дали йому нову глибину.

Тема мандрів — одна з ключових: не як рух у просторі, а як шлях до себе, до центру. Його “Одіссеї”, “Чумацькі шляхи”, “Молитви”, “Геракли” і “Філософи” — не про події, а про стани, не про сюжет, а про символ.

Тема «шляху» для нього не лише сюжетна, а метафізична: шлях як вертикаль, як випробування, як рух до сенсу. Часто звертається до біблійної символіки, фігури Одіссея, Ясона, Іони, але трактує їх крізь призму власного досвіду.

Олег

Капустяк

Скульптор контрастної форми та глибинного світу

Народження та освіта

Народився 1962 року у Львові. У 1981 році вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв), де навчався на кафедрі кераміки. Навчання завершив у 1985 році. Його наставниками були визнані майстри: Дмитро Крвавич і Микола Посікіра.

Кар’єра та творчий шлях

У 1989 році став членом Національної спілки художників України. Його роботи експонувалися у престижних інституціях:

Львівська національна галерея мистецтв
Національний музей Тараса Шевченка
Олеський замок (парк-музей)
Національний художній музей України
Парк скульптур у Гурзуфі

Визнання та нагороди

Лауреат «Осіннього салону» у Львові (1998)
ІІ премія Трієнале скульптури у Києві (2005)

Художній стиль і теми

Олег Капустяк — митець постмодерного мислення, його скульптура не копіює реальність, а розкриває її суть. Його пластика апелює до класичної форми, але позбавлена академічної краси в її традиційному розумінні. Крім творчості, Капустяк активно займається реставрацією. Він брав участь у відновленні скульптур Пінзеля на Соборі Святого Юра у Львові, у реставрації надгробків на Личаківському цвинтарі — священному місці для української культурної пам’яті. Також викладає й ділиться
досвідом із новим поколінням художників.

Олег

Боньковський

Майстер ковальства нового часу

Народження та освіта

Народився 1943 року у селі Вовковиї, Рівненська область.
Навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Івана Труша, а згодом — у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва, де зосередився на художньому металі.

Кар’єра та творчий шлях

1968–1972 — художник монументального цеху Львівського художньо-виробничого комбінату.
З 1984 року — член Національної спілки художників України, викладач і завідувач кафедри художнього металу Львівської академії мистецтв, професор.
Учасник українських і міжнародних ковальських симпозіумів у Польщі, Німеччині, Чехії, США.

Визнання та нагороди

Заслужений художник України (2001)
Народний художник України (2020)

Цікаві факти

Має власну книгу-альбом «Коваль з України» (2013), видану у США.
Автор численних статей про ковальство і педагогіку, захоплюється літературою.
Видав збірку новел «Золоте перо».

Художній стиль і теми

Олег Боньковський — представник «нового ковальства», що відроджує мистецьку традицію обробки металу. Його стиль поєднує фольклорні мотиви, сакральність і модернізм: поетичні хрести, фрагментальні брами, художнє плетіння пластики. Для нього метал — носій народної символіки, історії, національної пам’яті та духовності.

Михайло

Ходанич

Митець і захисник України

Народження та освіта

Народився 1981 року в м. Ужгород у відомій творчій родині поетеси Лідії Повх і митця Петра Ходанича.

1996-2002 — навчався в Ужгородському коледжі мистецтв ім. А. Ерделі.

2002-2004 — навчався у Львівській національній академії мистецтв.

Кар’єра та служба

Працює у жанрі малої модерної та декоративної ландшафтної пластики, станкової графіки. Разом із батьком створює різьблені іконостаси, престоли, тетрапоти для храмів.

З 1999 року — учасник численних обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок і пленерів. Його твори експонувалися в Ужгороді, Києві, Львові, Луцьку, Тернополі, а також у Франції, Німеччині, Польщі, Словаччині.
З 2004 року — викладач в Ужгородському коледжі мистецтв ім. А. Ерделі та
Закарпатській академії мистецтв.

25 лютого 2022 року добровольцем вступив до лав Збройних сил України, нині — молодший сержант, захищає державу на різних ділянках фронту, а у вільний від бойових завдань час продовжує займатися творчістю.

Визнання та нагороди

Член Національної спілки художників України (з 2012).
Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі (2013, 2016, 2017).

Художній стиль і теми

Михайло Ходанич досліджує тему людини, оспівуючи пластику людського тіла у графіці та скульптурі. Він пройшов шлях від класичних знань про закарпатське різьбярство до власного образного вирішення пластики. Його роботи поєднують сучасну динаміку, фольклорні мотиви та експеримент з матеріалом. Михайло передає внутрішній рух і емоційний стан через спрощену, але виразну форму. У публічному просторі міста прагне гармонійного поєднання мистецтва та повсякденного життя містян. Джерелом натхнення стають і навколишній світ, і урбаністичні краєвиди.

Юрій

Бойко

— молодий голос у сучасній українській скульптурі

Народження та освіта

Юрій Бойко народився 21 серпня 1998 року в місті Калуші. Перші спроби ліплення у школі швидко перетворилися на захоплення, що визначило його подальший шлях.
У 2014–2020 роках навчався у Львівському коледжі декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша на відділі скульптури. Саме навчання стало для нього поворотним моментом, де дитячий інтерес переріс у професійне захоплення.
У 2020-2021 роках закінчив магістратуру Львівської національної академії мистецтв.
Кар’єра та творчий шлях
2020 р. — лаборант на відділі ліпки в коледжі ім. І. Труша.
З 2022 року Юрій є викладачем скульптури та ліплення в тому ж коледжі. Для нього викладання – не лише передача технічних навичок, а й спосіб глибше осмислювати власну практику та постійно занурюватися в предмет.
У 2022–2023 роках взяв участь у двох симпозіумах по дереву у просторі «Козацька Слобода Раковець», де отримав досвід роботи з великими розмірами та відкрив нові можливості матеріалу.
Виставкова діяльність
2024 р. — участь у міжнародній виставці «Осінній салон».
2025 р. — виставка серії портретів у PARK3020. Участь у проєкті PARK3020 Heritage Culture Forum 2025.
2025 р. — участь у виставці «Рай-Пекло» (галерея ZAG).

Художній стиль і теми

У творчості Юрія однією з центральних тем є діалог між матеріалом і формою. Він наголошує, що саме матеріал диктує форму. Бойко працює з різними медіумами та досліджує їхній синтез, не відаючи пріоритету одному. Для нього важливіше відчуття субстанції, її опір і пластичний потенціал.
Серед вагомих впливів на його формування митець згадує роботу із Петром Антипом, у процесі якої він відкрив для себе мову геометризованих елементів. Важливу роль відіграв і його вчитель Любомир Яремчук, який допоміг усвідомити пластику як живу, структурну мову.
Натхнення митець знаходить у природі, моді як точці перетину різних мистецьких практик, а також в архаїчних символах, що активно проявляються у його пластичній мові. Для багатьох його скульптур характерні деформації і зміщені пропорції – засоби, через які художник працює з психологічною експресією та посилює структурну виразність образу.
Важливою складовою творчого процесу є ескізування — щоденна практика, що дозволяє тримати думку в постійному русі й фіксувати імпульси пошуку. Наразі Юрій Бойко продовжує розвивати власну пластичну мову та активно працює над новими серіями робіт.

Готель “ІРИС”

оздоровлення